КРАСА ВІД ТАРАСА – ТУРИСТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Спеціально для учасників Frankivsk Half Marathon – рекомендації  туристичних маршрутів від франківця, відомого сучасного українського прозаїка Тараса Прохаська:
dsc_9940

МАРШРУТ №1 – ПРОГУЛЯНКА СЕРЕДМІСТЯМ

Найперше, що слід побачити у Франківську, це – площа Ринок, яка у всіх містах Західної і Центральноїdsc_9929 Європи завжди була їх серцем, адже саме звідти і починалося місто як таке. Завдяки площі та вулицям довкола неї, народжувалась структура такого міста, як Станіславів (колишня назва Івано-Франківську).
Ця Ратуша, яка є в нас зараз – вже четверта в історії міста, але всі вони були побудовані на тому самому фундаменті. Наша Ратуша – є предметом гордості Івано-Франківська, бо це єдина ратуша в Європі, збудована в стилі артдеко у 10 роках XX століття! Вона є однією з унікальних споруд, якою Франківськ може представити свою оригінальність та нетиповість в цьому стилі. Площа Ринок утворювала квадрат з вулицями навколо неї на кожному куті, а на самій площі досі видно протрасовані периметри фундаменту, які є згадкою про те, що раніше тут стояв ще один ряд будинків.
З площі Ринок, яка завжди була dsc_9912комерційно-діловим центром можна перейти до площі, яка завжди мала для містян сакральне значення. Теперішній Музей мистецтв Прикарпаття на майдані Шептицького є найціннішою архітектурною спорудою. Найдавніший та вишуканий мурований костел родини Потоцьких, який було зафундовано ними і який згодом став їх родовою усипальницею, побудований у стилі східного бароко, а площа перед костелом була місцем для релігійних дійств та хресних ходів вірян. Довершує цю площу греко-католицька катедра, яка колись була костелом та колегією єзуїтів, але із забороною австрійсь
ким урядом діяльності ордену єзуїтів, з dsc_9877середини ХIХст стала осідком греко-католицьких єпископів, які й відреставрували його. З іншого боку площі Ринку можна пройтись до колишньої Вірменської церкви, що споруджена також у стилі східного бароко. Вона розміщена на вулиці, де селилася вірменська громада і утворила цілий квартал.
Оцей центр і кілька вуличок є первинними Станіславівськими поселеннями в межах фортеці! Четверта святиня – єдина збережена реформістська синагога, побудована в 1899 році, так званий, темпль. Нажаль, вона дуже постраждала під час двох світових війн і так і не була відреставрована до свого первісного величного вигляду.
dsc_0263 Обов’язково пройдіться цим місцями найперше, аби відчути дух старого міста.

МАРШРУТ №2 – МЕЖАМИ СТАРОГО МІСТА

Станіславів був на відміну від багатьох інших міст спланований і побудований спочатку на папері, тобто його народження не відбулось через поступове заселення території. Місце для Станіславова було обрано не випадково, а дуже стратегічноdsc_9872о. Станіславів розглядався як певний ключ до ще неосвоєних південних територій – Карпат та Покуття і був потужним містом-фортецею на південно-східному кордоні Польщі. Цікаво, що тоді за 50-60км вже знаходилася Туреччина (Османська імперія). Важливо чітко усвідомлювати, що Станіславів – це досить пізнє модернове місто, що належить до історії вже Нового часу. Тут абсолютно не слід шукати готичних проявів, вся старовинність його є відносно молодою. І оскільки місто було призначене саме для оборони і контролю цілої території, фортеця його була побудована у 1662 році за останнім словном новітньої фортифікаційної науки (за проектом Франсуа Корассіні, Франція) Ті мури, які залишилися зараз, є автентичними. В нашій уяві слово “фортеця” асоціюється переважно з вежами та бійницями в стінах, але тоді вже була досить потужна артилерія і сенс мав саме такий тип фортифікацій. Цікавою може бути прогулянка по умовних мурах Станіславівської фортеці. Цей шедевр фортифікації заперечував прямокутність, тому що прямокутність значно слабша, і мав у своєму проекті значно стійкіші п’яти та шостикутники.
Для уявлення можна пройти від майдану Шептицького по вулиці Низовій, подивитсь на рештки бастіону, прогулятсь по Фортечному провулку вздовж бастіона Св. Андрія та вийти до dsc_0357медакадемії. Мури фортеці були оперезані земляними валами, які як раз проходили теперішньою площею Міцкевича, потім йшли до філармонії. Можна пройтись за Вірменською церквою попри держадміністрацію і вийти на вали. По валах виходимо на вулицю Дністровську, і замикаєм це коло як раз на початку Галицької, де була колись в’їзна Галицька брама. Була ще Тисьменицька хвіртка, в районі держадміністрації, але то не був центральний і значущий в’їзд. Таким чином, ми зможемо уявити собі, яка була за розміром Станіславівська фортеця. А все інше, що ми вважаємо зараз центральною частиною міста, було за мурами і з’явилося набагато пізніше. Палац Потоцьких, доречі, входив також до території Фортеці, збереглась його автентична брама та бруківка (перехрестя вул. Шпитальної та вул. Старозамкової). Це річкові камені з Бистриць, якими укладали вулиці старого Станиславова, що знаходився всередині фортеці.

 

МАРШРУТ №3 – МАШИНА ЧАСУ

Залізниця і вокзал кардинально змінили життя цілого міста. Довгий час між містом від валів до вокзалу були просто пустки, оскільки вокзал будувався далеко за межами міста. Цікаво спостерігати, як місто наприкінці ХIX- початку XX століття невпинно розростається в бік вокзалу, поступово обступаючи його з усіх боків. Однією з таких вулиць, що прямували до вокзалу, стала вулиця Франка, яка є найстарішою з таких “нових” вулиць Станіславова. Від ресторану Urban Space 100 можна пройти повз 5 школу (колись Піхотна школа), і потрапити у… своєрідну машину часу, повернувши направо на вулицю Гнатюка. Пройдемось нею аж до вулиці Лепкого. Вулиця академіка Гнатюка – є наразі найбільш збережений приклад одноповерхової кам’яничної міщанської забудови Станіславова кінця XIX початку XX ст. Ці муровані оселі відображають реальність звичайного міщанського життя тих часів. Варто пройтись в бік вокзалу і вулицею Коперника. Вона стала наступним кроком в просуванні до з’єднання з вокзалом. Вона вже забудовувалась з початку XXст, на ній є також будинки міжвоєнних часів. Тут є взірці заможніших особняків, які будувалися господарями з думкою “ми ж далеко за містом”, коли можна було не шкодувати землі. Потім повертаємося знов на вулицю Франка і прогулюємось до Валів…

МАРШРУТ №4 – КНЯГИНИН-КОЛОНІЯ

Давнє містечко існувало просто поруч зі старим Станіславовом, а перша згадка про нього датується аж 1427 роком! Тривалий час Станиславів був оточений поясом поселень, які іменувались Княгининами. На півночі розташовувалось Княгинин-Село, на сході – Княгинин-Гірка, на південному сході Княгинин-Колонія. Частина Колонії за залізницею ще називалась Майзлями. Колись незалежна громада, тільки після 1 світової війни у 1925 році Княгинин-колонія увійшла до складу міста і був утворений “Великий Станиславів”, як друге за величиною місто Галичини з населенням 53 тисячі людей. Пройтись вуличками Княгинина можно почавши з вулиці Василиянок і далі- вулицями Лермонтова, Кобилянської, Довбуша – поблукати, роздивляючись вілли, які нагадують колишнє престижне житло, як в багатьох європейських містах. Це було щось на зразок “франківської санта-барабари”. Цікаво побачити всю провінційну архітектуру, місцевий креатив у старій лепнині. Власники замовляли послуги архітекторів, які відтворювали індивідуальні смаки господарів та їх особисті уявлення про “палацовість”. Від Тарнавського гуляємо вулицею Кобилянської і знов виходимо на Тарнавського, але вже в районі залізничного вокзалу. Княгинин – зараз просто мікрорайон в місті, а колись його входження у склад Станіславова одразу суттєво збільшило статистику чисельності населення останнього.

МАРШРУТ №5 – БУДИНКИ ЯНА ТОМАША КУДЕЛЬСКОГО

Визначний і цікавий архітектор кінця XIX поч XX ст, котрий побудував велику кількість знакових будинків і є одним з найплідніших творців урбанного багатоповерхового Станіславова. Він був архітектором спочатку у Львові, а потім його було запрошено до Станісловова для побудови дирекції залізниці – це тодішній перший багатоповерховий будинок в місті. Найкращому розвитку міста, як не парадоксально, сприяла Мармулядова пожежа, яка сталася влітку 1868 року. Виникла вони через залишений господинею без нагляду сливовий джем (в народі “мармуляда”) в садибі на Шевченка і східний вітер, що роздмухав вогонь. Вигоріла значна частина міста, в тому числі і Ратуша, адже в той час, багато було саме дерев’яних споруд. Ця пожежа, що лишила порожнечу після себе і відкрила можливості Яну Кудельскому творити нове і прогресивне. Ним побудовано Товариство “Cокіл” (пл. Міцкевіча, 2), будинок Повітової ради, дім Яна Кенінгсфельда (Грушевського, 9), будинок Краківського товариства страхування “Флоріанка” (Грушевського, 7), те що ми називаєм банківський квартал, будинок доктора Маєвського (вул. Шпитальна,7), Австро-Угорський банк (вул. Грушевського, 4), головну пошту на Січових стрільців, 15, взяв участь в проектуванні Пасажу Гартенбергів, жіночої школи ім. Емілії Платтер – зараз це міська лікарня на Матейки, 34. А також брав участь у проектуванні вилл під липами при вході до парку Шевченка та багатьох інших проектах. Цікаво усвідомлювати, що він творив як раз на зламі століть, у своїй творчості застосовував найрізноманітніші стилі періоду історизму, створив ряд проектів у стилях неоренесансу, необароко, неорококо, а також сецесії. А окрім того, що він був успішним архітектором та мав тут свою будівельну фірму, він любив богемний спосіб життя, запрошував до себе польських письменників і митців, які часто не замислювались, що приїжджають саме до Станіславова, вони їхали до Яна Кудельского в гості.

 

МАРШРУТ №6 – АНТІПАСАЖ ТА КРАТТЕРІВКА

Хочеться окремо відзначити Пасаж, який є унікальним у світі, тому що насправді є трішки абсурдною штукою. Це як раз – антипасаж. Всі Пасажі, які ми знаємо, в світі – виглядають як прохід між будинками. На початку XX століття заможні мешканці Станиславова брати Гартенберги замовили у відомої віденської фірми «Фельнер і Гельмер» проеdsc_9851кт торгового центру у вигляді модного тоді пасажу. Вони тоді володіли великою кам’яницею, цілим кварталом, територія якого займала сполучення нинішніх вулиць Незалежності, Галицької та Сотника Мартинця. Торговий пасаж побудували у 1904 році, це була крита гелерея з рядом крамниць по обидва боки проходу, а на другому поверсі – фешенебельна кав’ярня Едісон. Під час Першої світової війни у 1917 році охоплюючі кам’яниці була зруйновані і більше не відновлювалась. Зазнав великих пошкоджень і пасаж. І все ж, у 1915-1926 роках був відновлений з повторенням попередніх форм, тільки у значно простішому стилі функціоналізму без охоплюючого кварталу. Саме тому споруда не відповідає самому значенню пасаж, бо вона є такий собі “прохід сам по собі”.

 

Біля Пасажу є невеличкий скверик Краттерівка, названий на честь одного з бургомістрів Станіславова – Фраціска Краттера. Краттерівка була першим громадським парком міста. Станіславів, попри свою динаміку розвитку, завжди був провінційним дрібним містом, тому і в естетиці і своїх способах життя, його краса була саме у певній атмосфері, а не в шедеврах архітектури та будівництва. Він був характерний тим, що все його життя та розвиток полягав у виході за межі та за мури. Обійдіть по квадрату: Мазепи – Січових стрільців – Бачинського – Кратттерівка – і ви побачите єдиний квартал віденсько-паризького типу. Тут щільність забудови є значно більшою, ніж звичайно у Станіславові, де завжди панувало відчуття заміського поселення (на відміну від Львова)

МАРШРУТ №6 – КОЛОРИТНИМИ КУРБАСА І ШЕВЧЕНКА

Єдиною вулицею, яка є повністю сформовна від щільної забудови кінця XIX і поч XX ст є вулиця Курбаса і нею дійсно варто неквапливо пройтись. Там можна випити пива в ГОСТ барі, заглянути в кілька двориків, роздивитись маскарони на стінах старих будинків.

А ще дуже цікавим для відчуття духу міста є прогулянка вулицею Шевченка. На початку знаходиться один найвеличніших в історії України будинків – готель Дністер (Шевченка, 1), адже саме з його балкона в 1919 році жителям міста повідомили про злуку УНР та ЗУНР в одну самостійну Українську державу. Зайдіть у дворик на Шевченка, 3 – вдалий приклад перетворення закритого пасивного простору на публічний силами мешканців – тут проводять заходи, працюють та танцюють. Зверніть увагу також на будиночок Шевченка, 12. Навколо будинку є милий сад, і це є це прикладом колишньої зеленої клаптиковості, яка мало де залишилася. Тут працювало кафе “Під Лиликом” у 90-х роках, яке  було своєрідним майданчиком для письменників і художників “Станіславського феномену” та цілої когорти місцевих митців і студентів. Потім тут було відкрито книгарню “Під лиликом”, як спробу реанімації культової локації старих років.

Далі по Шевченка є місця пов’язані з діяльністю А. Шептицького, який своє єпископство почав у Станіславові. Тут колишня двоповерхова кам’яниця адвоката А. Пшибиловського (будинок 16), де жив Шептицький, а потім і Григорій Хомишин – також єпископ Станіславівський. На цій вулиці побудована за підтримки Андрія Шептицького семінарія – католицька школа Святого Василія Великого (будинок 11). І далі йдемо по колишній Липовій, яка була дещо курортною вулицею, бо вона поступово вела до лісу, який був згодом перетворений на парк. Дорогою роздивляємось всі цікаві будинки, а далі можемо звернути на Гординського, вийти на Мазепи та повернутись назад до Середмістя.

 

МАРШРУТ №7 – ЗІГЗАГ ВЕЛИКОГО МІСТА

Яким би могло бути місто, як би не перша світова війна? Початок вулиці Мазепи – ось де треба прогулятись, аби дати собі відповідь на це питання. Саме тоді, на початку XX ст наступила як епоха найпотужніших та найвищих будинків у Станіславові, які формували обличчя міста. Проходимо далі по Мазепи і ось ми на початку вулиці короля Данила. Зверніть увагу на ці красиві будівлі, особливо на кам’яницю Маргошеса (Короля Данила, 3) або будинок на вулиці короля Данила, 10. Євреї тоді володіли майже 70 % міської забудови. 1930-х роках навіть було прислів’я «Ваші вулиці — наші кам’яниці». Тобто, назви вулиць — польські, а споруди — єврейські.

КРАСА У ДЕТАЛЯХ

Попри зміни режимів та епох в місті таки залишилося багато цінних деталей, які важливо помічати на своєму шляху під час прогулянок. Звертайте увагу на ковки балконів, маскарони, старовинні двері, гвинтові сходи, плитку та інші прекрасні дрібнички цього міста. Однією з особливостей старого Станіславова була естетизация побуту, тобто робилось все можливе, щоб естетика максимально увійшла в деталі повсякденного життя мешканців. Нехай ці прогулянки навчать всіх нас шанувати своє минуле, цінувати те, що ми маємо сьогодні та робити свій внесок у майбутнє, дбаючи про розвиток рідних міст, в яких ми живемо.

Рекомендаціями ділився – Тарас Прохасько
Записала зі слів Тараса – Таня Василькевич
Фото – Андрій Бандалак

Before the start

Результати